Гранд-готель «Савой». Дослідження уманського краєзнавця і директора ДІАЗ «Стара Умань» Владислава Давидюка.

Будинок по вулиці Садовій, 4 зведений наприкінці ХIХ століття. З адрес-календаря м. Умані на 1904 рік відомо, що в цей період власником будинку був Лев Ісаакович Круглий. У 1903 році Лев Круглий був агентом «2-го Російського» страхового товариства, мав власний склад («мельничных принадлежностей»), володів млином у с. Бабанка. У 1913 році, як гласний міської Думи, Лев Ісаакович був членом податкової, будівельної та санітарної міських комісій. Будучи дуже заможною людиною, він, у той же час, був агентом-оцінювачем Київського земельного банку. Приймав під заставу в названому банку нерухоме майно в Умані. Сам господар, із дружиною та дочкою Зіною, жив у невеличкій садибі, що виходила зі спільного двору готелю в завулок. А у великому триповерховому будинку знаходився Гранд-готель «Савой».

Газета "Голос Провинции". 1915 рік

У 1900 році «Грандъ-отель» належав Осташевському. Власником готелю в 1913 році був Ш. Вовнобой. У цьому ж році номер за добу коштував 1 крб. 50 коп., постіль — 30 коп., електричне освітлення (свічки) — 60 коп., користування самоваром — 20 коп. При готелі була стайня для коней. Овес коштував 2 крб. 40 коп., сіно — 41 коп. (для порівняння — ціни на деякі види продукції у 1914 році: хліб з муки 1-го ґатунку за один фунт (400 гр.) коштував 6 коп., 2-го сорту — 5 коп., 3-го сорту — 4 коп.; м’ясо 1-го сорту за один фунт коштувало 14 коп., 2-го сорту — 13 коп.). Будинок височів на розі сучасних вулиць Садової та Суровцової (колишня Енгельса), його південний фасад з 1912 року примикав до «городского доходного дома» (нині — педагогічний університет).

Розрахунковий чек на користування номером в Гранд-готелі "Савой". 1913 рік

У 1903 році в будинку був кабінет зубного лікаря Софії Іванівни Савіцької, у цьому ж році тут проживав присяжний повірений Мирослав Іванович Савіцький. У 1904 році в будинку знаходилась майстерня з пошиття чоловічого одягу А. Лейбовича. У 1905 році під готелем знаходилася друкарня Тарадаша і Перельштейна. Дана друкарня під назвою «Порядок» згадується в календарях включно до 1915 року. Власником її вказується тільки М. Тарадаш. Після 1917 року прізвища деяких власників друкарень не згадуються. Так газету «Свободный голос» від 1918 року друкували у друкарні «Т-ва Порядок» (колишня Тарадаша).

У 1906 році в будинку Лева Круглого оселилася родина Надії Віталіївни Суровцової — відомої громадської та політичної діячки. Родина Надії Віталіївни проживала в другій половині будівлі на третьому поверсі і займала сім кімнат (північна частина будинку), під ними жив лікар Едуард Антонович Ліпський. На першому поверсі якийсь час була крамничка різних жіночих прикрас, комірців, коронок, що належала одній польській дамі. Крам там завжди був високої якості, обслуговували дами, що на той час було рідкістю. Надія Віталівна у своїх спогадах згадує: «Помешкання було дуже просторе, сім великих кімнат, одна з них— дуже велика. Навпіл помешкання ділив довгий коридор, від самого передпокою до їдальні. Ліворуч був батьків кабінет, поруч зала, спальня батька. З зали на вулицю виходив балкон. Такий же балкон був у їдальні, з якої проводили двері до нашої кімнати. Поруч, але без сполучення, була канцелярія, де сидів батьків діловод, а в самому куті помешкання був «лазарет» — порожня невеличка квадратна кімнатка, де ізолювали нас, коли хто-небудь хворів. Далі за їдальнею — невеличкий коридорчик зі сходами. Там кухня з антресоллю, де жила обслуга, а перед тим ванна тощо. З того коридору провадили «чорні» сходи у двір, де була стайня з парою їздових коней».

Газета "Голос Провинции". 1911 рік

Реклама в газеті "Отклики Провинции". 1915 рік Газета "Голос Провинции". 1911 рік

У 1911 році в будинку деякі приміщення винаймали: контора фабрики «Добржинського і Кº» з прийому замовлень на тротуарну плитку, черепицю і цеглу; торговий дім інж. техн. А.А. Боянчик і Кº з продажу англійських газо-генераторних і нафтових двигунів системи КРОССЛЕЙ. У цьому ж році тут був магазин М. Барембойма і Х. Сукерніка з продажу годинників, оптичних приладів, виробів із золота та срібла. При магазині діяла зразкова майстерня з ремонту годинників, виконувалися ювелірні і граверні роботи. З 1914 року в будинку розмістилася контора з розносу та розклеювання на кіосках міста афіш, оголошень, плакатів, наприкінці року в нижньому приміщенні відкрито відділення з продажу ковбаси М. Галатика. У 1915 році тут також був «писче-бумажный магазин и переплетная мастерская М.Г. Кемельмана». У 1917 році в будинок переїхав лікар-стоматолог І.А. Орлянський. Свого часу в будівлі знаходився польський клуб «Огніско».

У 1920 році тут була «Чрезвычайная Ревизионная комиссия Реввоенсовета», фінансовий відділ якої знаходився на третьому поверсі. Після 1920 року будинок належав Управлінню міліції Уманського повіту, з 1923-го по 1930 рік — Управлінню окружної міліції. У 20-х роках тут також знаходився Райсоюз. Газета «Робітночо-селянська правда» від 23 жовтня 1924 року повідомляла, що в одному з його приміщень 28 жовтня 1924 року тимчасово розмістилася контора Уманського агентства українського пайового товариства «Ларьок». Напередодні Другої Світової війни тут діяв Уманський райком партії. Під час війни (1941-1944 рр.) будинок нацистськими окупантами було спалено і зруйновано.

У 1946 році Уманською міською радою було прийнято рішення за № 339 від 29 травня про передачу у власність споживчій кооперації (Уманській міжрайбазі) на відбудову спалений і зруйнований будинок по вулиці Карла Маркса, 4 з садибою і рештками будівель для розміщення під торговельно-кооперативний технікум.

Відбудова споруди на вулиці К. Маркса, 4 розпочалася в 1947 році й закінчилася 1950 року. Спочатку в приміщенні в декількох кімнатах розмістилася торгівельно-кооперативна школа. На початку березня 1948 року при школі відкрито новий відділ для підготовки заготовачів плодів та овочів, у відділі на той час навчалося 34 студентів. З 1 жовтня 1949 року розпочав роботу кооперативний технікум УКООПСПІЛКИ. Новий технікум був організований паралельно з вже існуючою кооперативною школою і готував бухгалтерів, плановиків, товарознавців для радянської торгівлі. У той період закінчувалася відбудова пошкодженого війною будинку. Два відбудованих поверхи призначалися для навчальних приміщень та гуртожитку. На початку 50-х років у будинку були кабінети директора міжрайбази ОПС і його заступника, кабінет начальника будівельної дільниці ОПС. У 1955-56 навчальному році при технікумі радянської кооперативної торгівлі було відкрито заочний відділ, який готував товарознавців, бухгалтерів та плановиків для споживчої кооперації. У тому ж році при технікумі навчалося 512 працівників споживчої кооперації і державної торгівлі.

До 5 липня 1966 року Уманський кооперативний технікум переведений у Черкаси, а Черкаське кооперативне професійно-технічне училище Черкаської обласної спілки споживчих товариств та республіканська школа Центроспілки з підготовки ревізорів — в Умань.

У 1984 році кооперативне училище реорганізували в Уманське середнє кооперативне профтехучилище.

З 1999 року по 1 вересня 2014 року в більшій частині колишнього готелю знаходилася Уманська філія Черкаського кооперативного економіко-правового коледжу.