Житловий будинок. Вулиця Небесної Сотні, 6. Дослідження уманського краєзнавця і директора ДІАЗ «Стара Умань» Владислава Давидюка.

Напередодні першого травня 1941 року було закінчено будівництво 32-квартирного три-чотириповерхового житлового будинку з магазином на першому поверсі. Першими мешканцями будинку були токар моторемонтного заводу Гольдгубер, столяр будконтори Гефон, працівник швейної фабрики Грін, нарсуддя третьої дільниці Волков та інші.

Напередодні 1 травня 1941 року було закінчено будівництво 32-квартирного будинку

Недовго раділи мешканці новим квартирам, війна зруйнувала всі їх плани і надії на світле майбутнє. Відступаючи з міста у ніч з 9 на 10 березня 1944 року, німці будівлю підпалили. Десять років будинок стояв спаленим і потроху руйнувався.

Будинок спалений німецькими окупантами (фото 10 березня 1944 року)

У березні 1954 року колектив другого виконробського пункту БУ №2 приступив до відбудови цієї споруди. До вересня місяця було добудовано стіни, частково поштукатурено приміщення всередині й зовні, встановлено вікна, настелено підлогу. Колектив будівельників зобов'язався до 5 грудня 1954 року відбудувати і здати в експлуатацію 32-квартирний будинок. Бригади мулярів Абакумова і Немировського сумлінно виконували всі роботи – здійснили всю цегляну кладку. Ініціативу та неабияку майстерність проявив у роботі завідуючий ліпною майстернею Мальченко, який красиво оформив фасад споруди. Але, як у той час часто бувало, будинок не було своєчасно введенно в дію. Головна причина невиконання взятих зобов'язань – погана організація праці, а це спричинило багато затримок і призвело до порушень наміченого графіку. І тільки на початку вересня 1955 року будинок із багатьма недоліками було здано в експлуатацію. 44 сім’ї вселилися в новий житловий будинок.

Газета "Уманська зоря" від 4 вересня 1955 року

У 60-х роках ХХ століття трибуну під час проведення демонстрацій іноді ставили на перехресті вулиці Радянської та провулку Пугачова (нині вул. Садова)

На той час у будинку було центральне парове опалення, у кожну квартиру підведено воду, у більшості були ванни. На першому поверсі тут спочатку розмістився гастроном №1, пізніше магазин «Вогник», після нього «Золотий ключик», «Посуд», «Взуття», а з березня 1998 року приміщення після реконструкції було передано під міську дитячу бібліотеку. З боку вулиці Пугачова (нині вул. Садова) з 1956 року було відкрито перукарню. Перукарня в цьому приміщенні існує до теперішнього часу.

Вигляд частини вулиці Миколаївської та Поліцейського провулку. 1907 рік

У фондах краєзнавчого музею зберігається кольорова листівка за 1907(8) рік, на якій зображено частину вулиці Миколаївської (нині вул. Радянська) і Поліцейського провулка (нині вул. Садова). На перехресті цих вулиць ми бачимо одноповерховий будинок. Свого часу будинок належав пані Дейн, а після її смерті перейшов у розпорядження міської громади. У той час будинок орендував Зозуля (у деяких газетних публікациях від 1911 року його ще називають паном Зусь). Заповзятливий Зозуля цей будинок здавав в оренду під табачний магазин Меша та ковбасну лавку Єржицького. Зозуля з оренди цього та інших будинків міста мав виторг у 3000 крб. на рік. У той же час сам сплачував оренду в 1000 крб. Тому на засіданні міської думи, яке відбулося 26/27 січня 1911 року, більшістю голосів було прийнято рішення пану Зозулі будинки в найм більше не віддавати, а виставити їх на торги. Не бажаючи втрачати великі статки від оренди, Зозуля домовився з деякими гласними думи про перегляд його справи на черговому засіданні міської думи. 23 березня 1911 року головним питанням на черговому засіданні думи було питання, чи здавати пану Зозулі будинки міста в оренду. Після значних дебатів більшість депутатів проголосувала за торги. Після торгів у приміщенні будинку Уманським відділом київського «Общества грамотности» на правах субаренди було відкрито книжковий магазин. Через деякий час магазин за розпорядженням адміністрації було опечатано. Декілька років магазин стояв опечатаним, як результат – міська каса понесла фінансові збитки. 1 червня 1914 року міський голова звернувся до київського губернатора з проханням звільнити будівлю від цього магазину. Збудований ще усередині ХIХ століття будинок поступово приходив до занедбаного стану. На початку 1916 року будівля знаходилася в аварійному стані. Орендарі, які постійно змінювалися, не поспішали вкладавати свої гроші в ремонт і реставрацію. Міська управа, врахувавши клопотання орендарів, дозволила останнім користуватися спорудою до 1 травня 1916 року, після чого вони повинні були очистити всі приміщення. Орендарі не поспішали виконувати вимог управи. Тому остання, визнаючи цю будівлю аварійною, вийшла з проханням до міського справника, щоб той дав розпорядження про виселення всіх орендарів із будинку. Революція завадила в ті роки здійснити розпорядження місцевої влади. І тільки в радянські часи аварійний будинок було розібрано.